В лісовому чарівнім полоні,
Де лиш ліс, куди оком не кинь,
На болотнім зманіженім лоні
Простягається красень Ірдинь.

І ніде цих красот більш немає,
Стільки див не побачиш і в сні...
Боровик, грона рясту й конвалій
І рубіни суниць запашні.

Білий гриб, і лисички, й опеньки-
Все, що тільки б побачить хотів;
Скрізь берізки стрункі і тоненькі
І пташок голосний переспів.

Болота...скільки око сягає
Сіроокий туман обійняв,
Ніби море без меж і без краю
Простяглись в неосягнену даль.

Ген аж там, на замріяних горах
Крізь серпанок, немов в забутті
Ліс стоїть - нерухомий, суворий
Гірські схили ховає круті.

Зачарованою тишиною
Ніч Ірдинь, мов дитя огортає...
Як засяє світанок росою
Соловей з новим днем всіх вітає.

***
Не називаю її раєм
Ірдинську рідну сторону,
Але люблю її одну:
Її лісів безкраї далі,
Її березові гаї,
Боліт безмежнії простори,
Річки, кар’єри, сині гори...
І спогади тремкі мої.

Тож хай цвітуть про тебе співи
Тебе люблю без краю я
Мій край веселий і щасливий
Ірдинська зоряна земля.

***

А ви бували в Ірдині?
Якщо ще ні, то побувайте!
І в наші дебрі чарівні
обов’язково завітайте.

Стеценко Н.І.