Конспекти уроків учителя української мови і літератури

Харламової Катерини Григорівни.

 

Тема. Урок пам’яті й любові .  Обговорення документальної повісті

             журналістки Галини Ковтун «Я писатиму тобі щодня…».

Мета: обговорити  зміст повісті «Я писатиму тобі щодня…», вміти

             висловлювати думку про вчинки героїв, їхню поведінку;

             розвивати усне мовлення, вміння аналізувати прочитане;

             виховувати почуття співпереживання людському горю, повагу до

             красивих почуттів Володимира Правика та його дружини Надії.

Тип уроку: урок позакласного читання.

Обладнання: тексти повісті,  фотографії В. Правика та його родини.

 

Хід уроку

І. 1. Вступне слово вчителя.

- Минуть роки і десятиліття, а чорний  день  трагедії Чорнобиля все одно  хвилюватиме людей – і тих, кого вона зачепила своїм  чорним крилом, і тих, хто народився далеко від покривдженої землі. Цей день об’єднуватиме завжди  всіх, хто живе одним спогадом, однією печаллю, однією надією.  Дзвони Чорнобиля ще довго хвилюватимуть людські душі.

 2. Учень читає вірш Зої Кучерявої «Згорьована весна» (Триптих).

І

Жорстока ноче, о, яка ти довга!

В тобі, як крик і мука, вість одна…

Ті, що пішли в огонь, ввійшли у стогін

І душу, болем зчорнену до дна.

І, може, стали ми від болю ближчі,

Четвертий блок наповнив думи вчерть…

Як відродить землі ясне обличчя,

Коли нічим не зупинити смерть?

Рахунок буде 904. Всіх поіменно – у незабуття…

І буде суд, який поверне віру,

Та не поверне молоді життя…

Хто квітень наш отак підступно зрадив,

Що скільки горя, аж рида весна?

І хто тепер такій біді зарадить?!

Щоб жив Дніпро і щоб жила Десна.

І щоб, як завше, над весняним шалом

Не як ілюзія – дивись здаля,

А істина, щоб стрілку не заскалило

В дозиметрах, де зболена земля.

ІІ

Страждаю. Може, вищаю в стражданні,

Як слухаю землі тривожний звук.

Та що я варта зі своїм зізнанням,

Коли в біді не треба моїх рук?

Не слюсар, не бетонник і не лікар…

Що – педагог, коли горить земля?

Я учням помисли  оддам навіки,

Щоб біль і подвиг сили їм вселяв…

Та тільки все, усе це буде потім.

А в ніч оцю горить земля моя!

Страждаю. Серцем дужчаю в скорботі,

Хоч до світанку посивіла я.

ІІІ

Земле недоторканна, і терпелива, і суща,

Раціо-формула точна і ніжна моя любове…

Що, як не втримаємо тебе для поколінь грядущих?

Випустимо із рук – і смерть – не скажеш півслова.

Що, як вогонь спалахне один на цілу планету?

Атомний дим в небесах, як надгроб’я вічне?

Повисне над МАГАТЕ, над політиками, над поетами…

Ані братських могил тобі, ані  обелісків.

Ані маків, ні жита у полі, ні поля самого.

І ніхто не поїде до мами, до рідного дому,

Бо не буде кому і не буде дому ні в кого..

О горе!

   О Боже!

       Не дай нікому!

 

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

-         Ще страшнішою, не зрозумілішою стає ця трагедія, коли за жертвами Чорнобиля бачиш конкретних людей, дізнаєшся про їх долі. Минулого року ми  ознайомилися з документальною повістю  Лідії Віриної «Тієї  пам’ятної ночі». Ця повість дала нам уявлення про Володю Правика як людину, показала, в чому секрет  його багатої душі, його мужності.

Сьогодні ми доторкнемося до справжнього великого людського кохання. Книга Галини Ковтун «Я писатиму тобі щодня» - це гімн любові, вірності, життю.

 

ІІІ. Основний зміст уроку.

1.     Листи В. Правика до Надії.

-         800 листів надіслав  Володя «своїй Надії» за 4 роки і 4 місяці їхньої любові. (Учні зачитують листи, коментують їх).

2.     Учитель.

-         А ось лист з московської клініки, датований травнем 1986 року:

«… Живу я добре. Поселили нас  у клініці для огляду, як ви знаєте. Тут усі , хто був тоді там.  Так що мені весело, адже  мій караул весь при мені.  Ходимо, гуляємо, милуємося вечірньою Москвою. Одне погано, що милуватися  доводиться через вікно. І це триватиме, мабуть, місяців півтора-два. На жаль, тут такі закони: доки не обстежать. Не випишуть. Надійко, живи у батьків у Городищі, я приїду прямо туди. Та ще хай моя дорога теща  підшукає для  мене роботу, щоб я міг перевестися.

     Надійко, ти читаєш мого листа і плачеш. Не треба, витри слізки, все обійшлося добре, ми ще проживемо до ста літ, і донечка наша ненаглядна тебе переросте у три…»

      

-         Скільки треба мати мужності, людяності, любові, щоб так спокійно вимовляти своє останнє слово прощання.  (стор. 19-20, 22).

-         Звідки ж Володя  черпав сили?

-          

3.Повідомлення  учня.

-         Володя Правик – сильний дух, сила волі, а поруч з цим людяність, глибоке почуття відповідальності, ліризм, поетичність, ніжність.

Вірною супутницею молодої сім’ї була музика. Між рядками листів  курсанта пожежного училища, а згодом й офіцера аж світиться душа  чиста й поетична.

 

4.Учні  зачитують листи ( стор. 47, 84).

 

5. Бесіда за змістом повісті «Я писатиму тобі щодня…»

- Якими постають перед нами Володя і Надя у їхніх буднях і святах, у їхніх захопленнях,  у ставленні до батьків, до своєї дитини?

- Як ви розумієте вислів « спорідненість душ»?

- Що переважало  у душах Володі і Наді: матеріальне чи духовне? У чому це виявилося? ( Як вони ставилися до музики, до природи? Які вірші любили Надя і Володя?)

- У чому краса почуттів Надії і Володі?

- Чи кожна людина здатна на таку любов?

- Як ви розумієте вислів «красива любов»?

- У чому, на вашу думку, секрет сімейного щастя?

- Що схоже в житті Галини Ковтун, Надії і Володі?

- Чи можливе життя без краси, гармонії, любові?

 

6. Звучить вірш Д. Павличка «Моя любове, ти як бог…»

                           

Моя любове, ти як бог, -

Я вже не вірю, що ти є.

У безлічі земних  тривог

Згубилося ім’я твоє.

 

 

Та я належу ще тобі,

Хоч сам від себе це таю,

Хоч не в молитві, а в клятьбі

Я силу згадую твою.

 

Жорстоко в правоті своїй

Невірство не суди моє.

З’явись, благослови, зігрій,

Якщо ти є, якщо ти є!

 

ІІІ. Підсумок.

-         Про що ця книга ? ( Учні висловлюють власні думки).

-         Так, ця книга про випробування особистості буднями, про вірність журналістському та й людському обов’язку Галини Ковтун, яка також рано пішла в небуття.

 

ІV. Домашнє завдання. Письмова робота  на тему: «  Чим мене схвилювала  книга Галини Ковтун « Я писатиму тобі щодня…»